Андрій Піонтковський: критичні дні Росії

Середина 2017 го року – час, коли російська клептократія вирішує питання про владу. Так, вибори президента призначені на 18 березня 2018 року. Дата вибрана як остання данина-спогад згаслої кримнашистської ейфорії. Але коли транзит влади в Росії визначався на виборах? Вибори завжди були маніпуляцією, оформляла заздалегідь досягнуте рішення, відбивало що склалося в правлячій верхівці співвідношення сил.

Посиденьки олігархів єльцинського посліду в Давосі взимку 1996-го, зустріч Волошина і Басаєва в Ніцці в 1999-му, ніч перед з’їздом “Єдиної Росії”, проведена айфончік в ув’язненні в резиденції Путіна – ось події, реально визначали персону майбутнього володаря. Ми не можемо в деталях передбачити мікрокінетику підкилимних процесів і їх результат. Але є деякі термодинамічні, якщо хочете, макрофактори системи російської влади, про які можна говорити з достатньою впевненістю.

Майбутній президент – Комітет національного порятунку – хунта будуть названі правлячої “елітою”, яка володіє монополією на фінансові, інформаційні та силові ресурси. Позбавлене подібних ресурсів громадянське суспільство не зможе сьогодні вирішальним чином втрутитися в гру кремлівських престолів. “Еліта” розколота на дві нерівні частини, більша з них близька до консенсусу, який можна визначити фразою з культового радянського фільму: “Фюрер не здатний більше виконувати обов’язки вождя нації”. За межами консенсусу залишається “Бункер” – члени кооперативу “Озеро” і Золотов з вірними йому частинами Національної гвардії.

Проблема Путіна полягає в тому, що він не здатний більше виконувати найважливішу для бригади функцію інтерфейсу в її відносинах із вічно ненависним і вічно коханим Заходом. Провал неоімперських міфологем “Русского мира” та “Новоросії” став найбільшим зовнішньополітичним поразкою режиму. І підірвав його економічні “скріпи”, гранично загостривши відносини з західними партнерами. Обсяг утилізованого бабла різко скоротився, що неминуче провокує невдоволення клептократії, в тому числі і збройних володарів опричних паїв.

Виникла реальна загроза самому дорогому для російських правителів – активам на Заході, так і всьому їхньому способу життя. Справа не тільки і не стільки в активах, а в усьому їхньому життєвому укладі: освіта дітей, лікування, відпочинок, благополуччя дружин і наложниць. Все це поставлено під сумнів через одного чоловіка, який своїми авантюрними понтами зіпсував відносини з Заходом. Відновити їх при політично живому Путіні вже не представляється можливим. У Парижі Еммануель Макрон знущався над президентом Росії, поставивши його на місце і показавши, як тепер лідери Заходу будуть з Кремлем розмовляти. Путін був жалюгідний і від несподіванки розгубився. Було помітно, як він здав психофізично, що тільки посилило зростаючу тривогу оточення.

12 червня в День Росії відбулася всеукраїнська антикорупційна акція, організована Фондом по боротьбі з корупцією Олексія Навального. Відносно Навального, ФБК і маршів протесту у владі борються дві лінії. Одна з них передбачає загравання з цим рухом, прагнення якось його приручити і використовувати в своїх інтересах. Другу лінію представляють сили, орієнтовані на жорстке придушення будь-якої опозиції. Характерно в цьому зв’язку підписання Путіним указу про “оперативному підпорядкування командувачем округами Національної гвардії військових частин Збройних сил, інших формувань і органів”.

Угрупування “Бункер” з відходом Путіна втратить абсолютно все. Їм потрібно якось терміново переламувати ситуацію. У зв’язку з цим показово було несподіване призначення “прямої лінії Путіна з народом” на 15 червня. Зазвичай подібна піар-акція проводилася навесні. Здавалося б, що про ці формати, які вичерпали себе, забули, проскочили і не буде його в цьому році. Ні, раптом її призначають на 15 червня, відразу ж після акції 12 червня. “Бункер” не міг дозволити Путіну зазнати ще одне приниження – прийти 15 червня на пряму лінію після повторного успіху демонстрацій по всій Росії. Він мав намір ні в якому разі цього успіху не допустити, зірвавши його який-небудь масштабної провокацією, а потім продемонструвати на прямій лінії місту і світу, що вождь-то ще ого-го.

Після відсторонення вождя в результаті палацового перевороту до влади на першому етапі приходять відверті мерзотники, а в запущеному російському випадку – ще й убивці і військові злочинці
Частково цей задум був реалізований в Москві, де завдяки адміністративному пресингу вдалося зім’яти протестну акцію і обрушити на її розгром Золотовських опричників. Сотні затриманих і максимальні адміністративні терміни для організаторів дали “Бункеру” відчуття реваншу за 26 березня. Помилкове відчуття. Нікуди не поділися нові довгострокові регіональний і демографічний чинники, так яскраво проявилися 26 березня. Число учасників протесту в 187 містах Росії виявилося більшим, ніж два з половиною місяці тому, а їхні гасла – більш жорсткими і певними. І як і раніше було дуже багато молоді.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *